“Чоловіки не плачуть”: пояснюємо чому сльози – це не слабкість

Сьогодні поговоримо про емоції і щире їх вираження. Чому чоловіки не плачуть? Хто визначає ці межі, кому можна плакати, а кому — ні? У межах проєкту “Сильний” від телеканалу СТБ експерти розвіюють міфи, розбивають шаблони та зривають гендерно зумовлені ярлики. Чоловіки можуть плакати, і це не слабкість.

«Зберися, ти ж чоловік!» — дуже поширена фраза. Суспільство прищеплює чоловікам певні стереотипи і моделі, що від них очікується строгість, беземоційність і твердість. Як вони повинні поводитись і яку роль узяти на себе — це все усталені уявлення в головах більшості, проте вже точно не прописані закони або правила. Тому коли реакція чоловіка не відповідає «канонам», суспільство супить брови і гидливо заявляє про відсутність мужності.

Від чоловіків очікують прояву сили. Вираження страху неприпустиме, нетерпиме і непрощенне. «Чоловік не повинен плакати, чоловік не повинен бути слабким». Проте в момент диктування певних засад ми якось забуваємо замислитися: «Чому?».

Плач — ознака слабкості в певних соціальних прошарках. Однак мало хто усвідомлює, що сльози — це природний прояв емоцій, який викорінити у будь-якої людини неможливо. Психічне здоров’я чоловіків — такий самий механізм, як і в жінок, який вимагає ретельного опрацювання, вивчення, розуміння і позитивного впливу. Саме тому багатьом чоловікам загрожує розвиток депресії. Це більше пов’язано з невиявленням почуттів, нездатністю бути слабким, невеликою оцінкою високого суперего і очікуваннями високого ідеалу, якому постійно доводиться відповідати. Психічні розлади виникають там, де соціальні стереотипи і особисті потреби особливо розходяться. Отже, стереотипна мужність стає вироком для тих, хто страждає від звернення по допомогу і отримання її. Очікується, що чоловіки легко впораються з небезпеками і тривогами самостійно, а головне — без сліз.

У психології плачу відводяться корисні функції. Більш ранні дослідження показали, що плач у соціальних ситуаціях слугує, серед іншого, для того, щоб сигналізувати людям про наш власний емоційний стан і викликати в них почуття готовності допомогти.

Цікаво, що існують великі індивідуальні відмінності в тому, як сторонні спостерігачі сприймають засмучене обличчя і наскільки сильна їхня готовність допомогти. У своєму дослідженні Марі Стадель та її команда з Університету Гронінгена хотіли докопатися до суті гендерних розділень. У ході дослідження з’ясувалося, що чоловіки проявляють більшу готовність допомогти жінкам, які плачуть, порівняно з чоловіками в сльозах.

У Великій Британії провели дослідження, як гендерні стереотипи, закладені в дитинстві, згодом впливають на вже доросле життя. Згідно з результатами опитування, 45% респондентів розповіли, що від них очікували такої поведінки, яка «відповідає» їхній статі. 51% зазначили, що такі стереотипи негативно вплинули на їхній вибір кар’єри, а 44% — на їхні стосунки.

Це ще один доказ, що наслідування незворушних героїв бойовиків і роботів без почуттів та емоцій більше схоже на нещастя, ніж на силу. Дозволяти собі плакати — звичайний психічний процес, необхідний для душевного і фізичного здоров’я. І як сказано в Старому Завіті: «Ті, хто сіє в сльозах, пожинатимуть у радості». Незалежно від того, чоловік ви чи жінка.

Фото: Christian Erfurt on Unsplash