Психологиня Світлана Ройз поділилася десятьма порадами, які допоможуть батькам підтримати дитину під час війни.
1. Допомагаємо повернутись до звичної функціональності. Завдання батьків – допомогти дитині в нашому просторі підтримки повернутися як мінімум в той стан, який був до війни, до стресу. І після цього він йтиме у свій “індивідуальний прогрес”. Після пережитого закономірним є певний регрес – завмирання, гіперактивність, поява страхів, чи навпаки – стан гіперконцентрації
Коли ми бачимо, що через якийсь час дитина повернулася до звичної вередливості, істерик, або до звичної мудрості та розсудливості, до звичних дій, навичок, реакцій, до звичних страхів або симптомів – це нормально. Це крок назад після якого будуть кроки вперед.
2. Не потрібно робити за дитину те, що вона може зробити сама. Наприклад, коли дитина каже – я не можу цього зробити: ми можемо допомогти зробити якусь частину дії, але щось обов’язково залишаємо за нею. Все, що дитина вміє робити сама, особливо зараз – стає її силою. Також важливо відзначати та підтримувати завершення кожної дії, внесок та результат.
3. Що б не відбувалося – фокусуємось на тому, що дитина може зробити. Безпорадність, неможливість проконтролювати хоч щось – травматичні. Під час страшних подій та ситуацій – ми обіймаємо дитину, підтримуємо, втішаємо – але пропонуємо дію. Обіймаючи дитину, тримаючи її на руках, наприклад, можна попросити потримати пляшку води або порахувати скільки кроків до виходу.
4. Дитині, навіть малечі, складно весь час бути “об’єктом”. Діти пручаються тому, що ми їх “переставляємо, перевозимо” з місця на місце. Важливо намагатись попереджати про зміни заздалегідь. Також важливо залучити дитину до підготовки, планування, збору речей, маршруту, тримання в руці мапи, спостерігання за дорогою – що завгодно, щоб дитина могла відчути, що вона може на щось впливати і контролювати.
5. Тілесна усвідомленість. Дитині важливо пояснювати, що відбувається з її тілом в момент стресу – це теж внесок в її силу. Розуміти те, що відбувається, вміти собі пояснити – це також взяти під контроль.
Коли вона зможе пояснити собі те, що відбувається, і зрозуміти, що з нею все гаразд – вона зможе «осідлати» стрес.
“Ти почув сигнал тривоги – спітнів, у тебе серцебиття стало гучним і частим, у тебе стало частим та поверхневим дихання, ти затремтів – це нормально. Так твоє тіло реагує на стрес. Наш страх зараз на варті нашого життя. Ти здоровий. З тобою все правильно та нормально. Твоє тіло дбає про те, щоб ти був у безпеці. Воно дає тобі сили – тікати, допомагати, діяти”, – радить психологиня.
Коли дитина вже у безпеці – треба нагадати, що вона вже у безпеці.
6. Близькість. У період стресів дуже важливо давати дитині відчуття близькості – співчуття, можливість спертися і відпочити у втішенні батьків.
Батьківське прийняття, називання, допомога в регулюванні емоцій – теж вкрай важлива.
7. Уникати звинувачень. Дитина, навіть найменша, завжди відчуває відповідальність за те, що відбувається в сім’ї. Необхідно пояснювати дітям, що відбувається. З акцентом на тому, що ми, діти, близькі не винні – винні вороги.
8. Спробувати нове. Ознака того, що дитина відновлюється – до неї повертається цікавість, бажання досліджувати. Батьки можуть запропонувати нове хобі, нові контакти, нові страви.
9. Зв’язок минулого – сьогодення – майбутнього. Під час стресу ми втрачаємо відчуття хронології. Важливо згадувати минуле, давати дитині сумувати за тим, до чого зараз немає доступу, і одночасно продовжувати минулі ритуали, традиції та звички.
Місток у майбутнє – ставити питання – собі і дитині – а що ми робитимемо далі, навіть у дрібницях: покушаємо, почитаємо, зробимо фігурку орігамі, поспімо.
10. Треба залишатися дорослими поруч з дітьми. Коли нам погано – дитиною це переживається складніше, ніж коли погано їй самій. Важливо дозволяти собі піклуватись про себе. Просити про допомогу, відчувати близкість один з одним. Це внесок в стійкість дитини.
Водночас якщо є якісь гострі стани – з цим мають працювати спеціалісти.
Фото: Pixabay