Як розповісти дитині про війну: поради від педіаторки

За час війни багато українських родин позбулися звичного ритму життя. Дехто з дітьми був змушений покинути свою домівку та шукати захисту деінде. Безумовно, ці всі події відіб’ються на кожному з нас, особливо дітях. Війна ще довго відлунюватиме в їхніх спогадах.

Як допомогти малечі впоратися зі стресом, як батькам правильно говорити на такі серйозні теми? Як захистити свою і дитячу психіку? Корисними порадами ділиться лікарка-педіаторка КНП “Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня” Наталія Каліновська для видання “20 хвилин. Тернопіль”.

Як правильно пояснити

З дітьми говорити про війну потрібно. Необхідно розповідати про те, що відбувається в країні, чому так. Звичайно, при цьому необхідно врахувати вік малечі. Якщо це діти дошкільного віку, то їм все можна подавати у форматі казки, де добро бореться зі злом. І добро обов’язково переможе.

Якщо йдеться про школярів, то важливо відповідати на їхні питання, але коротко, зрозуміло, чітко. При цьому батьки повинні бути спокійні і впевнені. В інтернеті можна зустріти багато фейків, тому батьки ще й повинні навчити дітей відсіювати неправдиві повідомлення. Вірити можна лише перевіреним фактам.

Коли ми чуємо сигнал тривоги і потрібно залишити свій дім, важливо реагувати правильно. Батьки повинні демонструвати спокій і впевненість, збирати речі і діяти впорядковано. Щоб діти знали: після того, як мине небезпека, вони повернуться. Звісно, для сімей, які перебувають у зоні ведення бойових дій, все набагато складніше. Коли лунають вибухи, важко зібратися чи не панікувати, а часу на роздуми практично немає. Тому потрібно заздалегідь подбати про те, щоб найнеобхідніші речі були зібрані.

Беріть те, що любить дитина

Йдучи в укриття чи вирушаючи в інше місто, беріть саме ті іграшки чи інші речі, які любить ваша дитина. Це допоможе нагадувати про дім та почуватися захищеною.

Говорити потрібно і про те, як поводити себе в дорозі, на блокпостах. Якщо довелося переїхати на інше місце проживання, потрібно з першого дня перебування там створити для сина чи доньки затишну атмосферу. На банальні дитячі питання: “А коли ми повернемось додому?” не потрібно мовчати. Говоріть з дітьми, говоріть правду.

Діти можуть плакати, вередувати. На забороняйте цього робити! Їм потрібно проявити ці емоції. Після цього постарайтесь переключити малечу на звичний ритм життя. На гру чи заняття, які вона любить. Телефонуйте до родичів, які залишилися в місті чи країні, де ви жили. Поставте фото рідних у кімнаті, де тимчасово живете, щоб було легше переживати розлуку. Якщо є іграшка, яку малеча любить, вона нагадуватиме про дім.

Режим дня повинен бути по можливості такий, як і раніше, тоді буде легше опанувати себе. Старшим дітям добре спілкуватися з однолітками. Вони мають бути зайняті.

Інформаційний фон – теж важливий

Іноді питання, які ставлять підлітки, заганяють у глухий кут. Тоді важливо чесно про це сказати: “Я зараз не знаю відповіді, дай мені трохи часу, і ми повернемося до цієї теми”. Або можна сісти разом пошукати інформацію в інтернеті. Добре поділитись висловлюваннями авторитетних для дорослого лідерів думок. Разом почитати їхні дописи, знайти спільно відповідь. Інформаційне поле бездонне, а критичне мислення в підлітків ще здебільшого не сформоване.

Важливо брати до уваги, яким є інформаційний фон у родині. Ставлення батьків може стикатися з думками, які дитина чує у своєму середовищі, і це викликатиме внутрішній конфлікт у дитини. Треба перебувати в постійному довірливому діалозі, обмінюватися думками це найважливіше у стосунках з підлітками, зокрема, коли говоримо про насилля, війну.

Агресія та надія

Є небезпека закріпити негативні патерни поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити у вихор почуттів і поділитися цим з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції. З вуст батьків невтомно мають лунати фрази: “Я тебе люблю”, Я тебе захищу”, “Нічого поганого з нами не станеться”. Ці слова пробуджують у душі надію та віру в краще, в те, що війна скоро закінчиться.

Після кількох діб у бомбосховищах діти і дорослі відчувають безпорадність. Важливо вселяти розуміння, що хоча б трохи, якийсь мікропроцес від них залежить. Можна написати листа, намалювати листівку солдатам і запостити в соцмережах, надіслати допомогу солдатам. Багато залежить, у що вірить родина: якщо це прийнятно, можна помолитися, хай навіть своїми словами.

Якщо тривалий час у сина чи доньки спостерігається зміна поведінки, є тривожність, порушення сну, відсутність апетиту чи апатія, необхідно звернутися за допомогою до спеціалістів. На фоні стресу може виникати енурез (нетримання сечі). Може з’явитись аутоагресія ушкодження самого себе. Тоді дитина буде бити, різати себе, обкушувати собі шкіру, нігті. Це все привід звернутися до фахівця.

Як знайти лікаря

З будь-якими питання стосовно здоров’я дитини йдіть у найближчий педіатричний філіал дитячої поліклініки.

Лікар дитину оглядає, при потребі робить певні призначення. Усі малюки, які приїхали з батьками з інших регіонів, можуть безкоштовно отримувати як амбулаторну, так і стаціонарну допомогу, усі лабораторні обстеження, функціональна діагностика є безкоштовними. Після огляду лікарі-педіатри видають такі направлення чи скеровують до вузьких спеціалістів. При цьому не обов’язково підписувати декларацію.

Якщо стан дитини раптово погіршується в нічний час, то завжди можна звернутися у швидку.