Партнерські пологи: парадокси, стереотипи та роль тата

Взяти участь у партнерських пологах соціологу та директор Гендерного інформаційно-аналітичного центру «КРОНА» Олегу Марущенку запропонувала дружина. Своїм досвідом та про те, з чим довелося зіштовхнутися він поділився з виданням “Гендер в деталях”.

Коли медичні і феміністичні оцінки збігаються

Поринувши в спеціальну літературу і передивившись купу відео, я збагнув, що присутність партнерів та партнерок на пологах – це не тільки моральна і фізична підтримка, а й різноманітна допомога. Фахівці стверджують, що саме через поширення в Україні партнерської моделі набагато зменшилася кількість ускладнень і для жінки, і для дитини: медики тепер рідше вдаються до анестезії, а час пологів навіть скоротився.

Що вже казати про психологічний комфорт породіллі, про можливість повністю сконцентруватися на пологах і не відволікатися на контролю лікарів – цю функцію негласно передано партнеру. Ним, до речі, не обов’язково має бути саме чоловік, будь-хто з близьких людей може виконати цю роль – сестра, подруга чи бабуся. Але все-таки, як на мене, бажана участь саме чоловіка.

Це ж той самий розподіл обов’язків. Звісно, жінка виконує «основну роботу», але ж і чоловічу роль нарешті трансформовано – від простого очікування під вікнами або розпивання з друзями «гіркої» до повноцінної співучасті в процесі, виконання цілої низки важливих функцій.

І ще чоловік має можливість першим побачити немовля та одразу встановити з ним контакт.

Насторожувало одне: при всіх начебто очевидних плюсах такого партнерства за останні роки в Україні партнерських пологів трохи більше як половина. Десять років тому їх узагалі не було — є привід порадіти. Та все-таки чому так небагато?

Стереотипи та страх

Скажу чесно, підтримували мене тільки ті, хто самі брали участь у партнерських пологах. До речі, всі вони оцінювали цей досвід позитивно.

Довколишні неявно мене відмовляли від «необдуманого кроку», або впадали в ступор, або навіть починали істерити. Навіть серед близьких мені людей підтримки було (і навіть зараз є) обмаль.

Чоловік не повинен брати в цьому участь, бо це не чоловіча справа

Як правило, тезу не супроводжувала жодна аргументація, висловлювали її як аксіому, яка не потребує нічого, крім прийняття. А я не тільки не приймав, я заперечував. Аргументовано. Це дратувало.

Чоловік не повинен брати в цьому участь, бо жінка завжди робила це одна

Покликання на традицію, головно радянської доби. Приплюсовувався власний досвід: «Ми народжували самі – і нічого, все нормально було!» Найчастіше це вимовлялося з агресією – так захищаються, коли хтось знищує усталену картину світу.

Чоловік не повинен брати в цьому участь, бо це на вигляд неестетично

Може, й так, але ж, вибачте, яка може бути естетика? Байдуже до естетики, аби тільки все пройшло максимально комфортно для дружини і правильно для дитини.

Породіллі завжди дуже боляче! Усі ті рекламні фільми про пологи можна викидати на смітник, шкідливішої пропаганди годі й шукати, ба більше, це злочин, який подає процес пологів спотворено, реальність зовсім інакша. Не чекайте естетики. Якщо не чекаєш, не буде розчарування.

Чоловік не повинен брати в цьому участь, бо отримає психотравму

Як сказав мій знайомий, відмовляючись від партнерських пологів на користь традиційних: «Ой, ти знаєш, не можу я бачити, як моя дружина страждає”. До того ж багато з чоловіків бояться, що після присутності під час пологів втрачається сексуальний потяг до дружини – от як подивляться туди, одразу і втрачають.

А хто примушує туди дивитися? Хай стають у головах. Допомогти буде чим.

Особисто у мене психотравм не було, але це, звісно, не означає, що так само відбувається в інших. Я натомість більше розмірковую ось про що: коли ти на власні очі бачиш, через що в пологах пройшла твоя партнерка, чи ворухнеться в тебе язик погнати її на кухню на другий день після виписки? Або вимагати сексу на третій? Навряд.

Як нова роль чоловіка змінила звичну ієрархію

Партнерська модель пологів, за моїми спостереженнями, кардинально змінила «розстановку сил» у гендерній ієрархії такого традиційно «закритого» медичного закладу як пологовий будинок. Той завжди був «жіночою територією», де одні жінки, які становлять переважну більшість персоналу, мали всю повноту «влади» над іншими – породіллями. І от у цю вибудувану ієрархію легітимно «вбудовується» той, кого патріархат наділив у «зовнішньому світі» владою, привілеями.

Чоловік у пологовій залі не просто помічник, він негласний «ревізор», який:

а) має право «голосу»: випадки, коли саме партнери-чоловіки відіграють первинну роль у тому, що відбувається, і навіть коригують дії медичного персоналу, трапляються із завидною регулярністю;

б) є «латентним оцінювачем», від «вердикту» і задоволеності якого залежить і розмір фінансової винагороди.

Та сама «прихована» влада чоловіка продовжується й на етапі реабілітації, аж до виписки. Сама лише присутність його в палаті (або навіть проста перспектива швидкого приходу) кардинально змінює ставлення медперсоналу: і мама, і дитина отримують максимум уваги, турботи й допомоги.

На власні очі бачив, що з активною роллю чоловіків персонал пологового будинку просто змушений рахуватися і не всім це до вподоби. Поки породілля готується до пологів, народжує, проходить первинну реабілітацію, її партнер несподівано опиняється у владній позиції. Якщо він чоловік, звісно.

Якщо ж це партнерка – мати, сестра, подруга, буде зовсім інша історія. Можливо, про гроші, але не про владу.

Воно того вартує – однозначно!

Погоджуючись на партнерські пологи, треба усвідомлювати, що принаймні частина твого оточення цього точно не підтримає.

Усі ці парадокси чоловічої ролі по-справжньому усвідомлюєш потім. У ті найважливіші години для тебе існуватиме тільки партнерка, лікарі і та або той, на кого ви так довго чекали.

Фото: Pixabay